консультації

Формування мовленнєвої компетенції  дошкільника в організованій та самостійній діяльності

Програма навчання та виховання   «Дитина» не виокремлює мовленнєвий розвиток як сферу життєдіяльності  і не радить проводити окремі занняття сутомовленнєвого змісту, а, навпаки, вивищує мовлення як компонент, що обслуговує всі сторони життєдіяльності малюка, є основою всіх змістових ліній Програми.

Продуктивною формою мовленнєвого розвитку дітей є вільна й самостійна діяльність у спеціально організованому середовищі, де педагог надає кожному право вибору: де, коли і з ким йому спілкуватись.  У традиційній методиці розвитку мовлення дошкільника  виняткове значення надається показникам оволодіння мовними засобами, формальним характеристикам: звуковимова, лексичний запас, граматична правильність. Саме ці засоби є попереднім етапом до успішної мовної взаємодії  з партнерами у спілкуванні, що розвиває комунікативну компетентність. Адже як свідчить практика, не можливе самовиявлення дітей, непідготовлених до певного виду діяльності , тобто з несформованим достатнім запасом  спеціальних знань.

                          Методи реалізації завдань із розвитку мовлення дітей

Зв'язне мовлення: описова розповідь, сюжетна розповідь, розповідь з власного досвіду, дидактичні ігри  спрямовані на розвиток зв'язного  монологічного мовлення;

Звукова культура мовлення: промовляння чистомовок, дидактичні ігри з розвитку фонематичного слуху, дидактичні ігри для формування правильної вимови звуків, розповіді зі звуконаслідуванням, вправи для розвитку артикуляційного апарата, на розвиток мовленнєвого дихання;

Словникова робота: дидактичні ігри та вправи, відгадування загадок, ознайомлення з приказками та прислів'ями, їх заучування;

Граматика: дидактичні ігри та вправи з граматики, складання розповіді зі словами, в яких діти допускають помилки.

Своєчасно сформована мовленнєва компетентність у дошкільному віці є голов­ною умовою подальшого успішного на­вчання у школі. Для формування мовленнєвої компетенції доцільними будуть як організовані так і самостійні  форми діяльності.

     Організовані форми діяльності з дітьми:

заняття;

спостереження;

бесіди і розмови;

ігри з правилами;

трудові доручення;

 чергування;

колективна праця;

проведення експериментальних дослідів;

індивідуальна робота;

свята, розваги;

екскурсії;

побутові процеси: одягання, умивання, приймання їжі, вкладання на сон, чергування...

Для  виконання завдання, організації гри, спостереження чи чергування педагог  використовує методики розвитку різних сторін мовлення. Вчить слухати, аналізувати, запитувати та давати відповіді на питання, звертатися з проханням чи для організації спільної діяльності, засвоює мовленєвий етикет. Однак саме самостійні форми діяльності  дають змогу реалізувати набуті знання.

 Самостійні форми діяльності:

ранкові та вечірні години;

прогулянки;

самостійна ігрова діяльність;

образотворча діяльність;

театральна  діяльність;

рухова;

пізнавальна.

Часто різні види самостійної діяльності  діти поєднують з мовленєвою: малюють і ведуть діалог про улюблені мультфільми, поливають квіти та наспівують улюблену пісеньку чи декламують вірш, грають в м'яча та оговорюють свої спортивні уподобання. Під час гри дошкільник може домо­витися з іншими дітьми лише за допомогою мовлення. Спонукаючи дитину до розмови, гра сприяє її мовленнєвому розвитку. Завдання педагога не лише навчити дітей правильно грати, спілкуватися в ігровій діяльності, організовувати свій вільний час з користю, але і спостерігати за дітьми, аналізувати їх поведінку, мовлення, тактовно виправляти помилки чи заохочувати до активності.

Особливого значення в дитячому садку набуває сюжетно-рольова гра . Саме завдяки їй відбувається найбільш інтенсивне форму­вання всіх компонентів мовленнєвої сис­теми, зокрема фонетики, лексики і, що дуже важливо для дітей з мовленєвими вадами, граматики та зв'язного мовлення. У молодшому дошкільному віці тільки фрагментарно, а у середньому та старшому - вже повною мірою в дітей з'являється потреба діяти так, як дорослі, робити все самотужки. Суперечності між прагненням усе зробити самій і реальними можли­востями спонукають дитину реалізовувати свої інтереси в сюжетно-рольовій грі. У процесі сюжетно-рольової гри в дошкільнят розвивається здатність до творення й реалізації задуму. Спочатку спонтанна, вона з часом постає як свідомо задумана тема. Реалізуючи її, діти не просто механічно копіюють дії дорослих, а й відтворюють почуття, переживання. У сюжетно-рольовій грі дитина діє не лише від свого імені, а й від імені іншої особи, що дає їй змогу виокремити себе з-поміж інших. Тому  необхідно надавати можливість  дітям самостійно обирати тему, будувати сюжет, розподіляти ролі, інакше гра втрачає своє значення і перетворюється на формальну. Педагоги лише спрямовують, підка­зують і коригують дії гравців. Кожен етап сюжетно-рольової гри важливий і необхідний. Він потребує серйоз­ного і вдумливого підходу з боку педагога, бо від того, наскільки ефективно діти засвоять те, про що дізналися сьогодні, залежить опанування складнішого матеріалу завтра. Вміле керівництво грою полягає в тому, щоб знайти найбільш вдалий педа­гогічний прийом для розвитку морально цінної сюжетної лінії, корекції негативного сюжету, тактовного розв'язання конфлікту між дітьми під час розподілу ролей та логічного завершення гри. Керівництво сюжетно-рольовою грою — нелегка справа для педагога, оскіль­ки потребує неабиякого терпіння, спосте­режливості та педагогічного такту. Сюжетно-рольова гра – ефективний засіб не лише мовленнєвого, а й всебічного розвитку дитини, це чудова можливість психологічного розвантаження. А відновити сюжетно-рольову гру, поновити її статус провідної діяльності дошкільнят ми зможемо тільки завдяки систематичній та послідовній організації ігрової діяльності у дитячому садку.

Мовленнєву компетентність дошкіль­ника потрібно розши­рювати використанням театралізованої діяльності. На основі казок проводити цікаві ігри-драматизації, лялькові вистави. Значну роль у цьому процесі відіграє музичний керівник, який допомагає в організації, проведенні та музичному супроводі того чи іншого заходу. Корекція зв'язного мовлення повинна  здійснюватись педагогами під час занять, в ігрових ситуаціях, на прогулянці. Особливе значення має формування зв'язного мовлення в умовах сім'ї, адже тільки закріплюючи вдома набуті на  заняттях навички, дитина вчиться правильно розмовляти, оволодіває повноцінним мовленням. Ознайомлення дітей з нав­колишнім світом, формування трудових та гігієнічних навичок також сприяють розвитку мовлення. Слухання казок, віршів та оповідань, перегляд мультиплікаційних фільмів, їх переказ - головне в роботі над зв'язним мовленням.

Розвиток мовлення дітей в руховій активності є досить природним явищем. Адже саме в піднесеному настрої діти вільно спілкуються, виражають емоції та почуття. Рухлива гра сприятиме не лише фізичному розвитку, а і мовленнєвому коли використати лічилку для вибору "кота” чи "мисливця”, віршований супровід до гри, імітації голосом.

Розвиток комунікативного зв'язного мовлення має велике значення для все­бічного розвитку дитини. Виховання уміння вільно володіти мовленням - одне з найваж­ливіших завдань у навчально-виховному процесі  дошкільного закладу. Це вміння тісно пов'язане із загальним розумовим розвитком дитини, рівнем сформованості логічного та образного мислення.

Пам'ятаючи ,що жоден вид діяльності малюка не може бути відокремленим від комунікативної, що мовленнєві задачі можна реалізувати навіть у самостійній діяльності, вихователь зможе досягти удосконалення мовленнєвих умінь вихованців , без яких неможливий гармонійний розвиток дитини та її подальше навчання у школі.

ЯК НАВЧИТИ ДІТЕЙ МИЛУВАТИСЯ ПРИРОДОЮ

Консультація для вихователів

                 Давайте разом замислимося над тим, як пробудити в наших дітях особливе відчуття навколишнього світу, що наближує людину до природи, допомагає осягнути всесвіт у собі та зрозуміти своє місце в ньому. Чи досить для цього лише знань, що отримують дошкільники під час вивчення предметів світу природи? Мабуть, ні. Адже всім зрозуміло, що знання про природу ще не визначають ставлення до неї. Тут потрібно задіяти тонкі механізми впливу на мотиваційну сферу дитини з метою екологізації її особистості. Діти повинні зрозуміти, що світ природи існує не тільки як об’єкт наукового вивчення та практичної діяльності людини, але й як об’єкт безкорисливого милування, джерело естетичних емоцій та почуттів.

                Сучасна система дошкільного виховання потребує оновлення, зокрема за рахунок урізноманітнення форм виховної роботи.

                Милування - надзвичайно цікавий елемент естетичного виховання, тісно пов’язаний із традиціями художньої, етичної та філософської культур. Висока українська емоційність, чутливість і ліризм, що виявляється в естетизмі українського народного життя та обрядовості, в артистизмі вдачі, у прославленій пісенності, у яскравості декоративно-ужиткового мистецтва, у концентрованій спрямованості на самопізнання через природу та у тонких рефлексіях на її красу, визначають певне світобачення і життєдіяльність народу - «дух нації», або українську ментальність.

Українська педагогіка, враховуючи особливості національного характеру, завжди намагалася розвинути в дитині належну емоційну чутливість до проявів прекрасного в навколишній дійсності. Серед факторів естетичного впливу найбільша перевага віддавалася красі та мальовничості рідної природи.

                Так, світове визнання здобув досвід видатного українського педагога В.О.Сухомлинського, який розробив та запровадив у власній практиці уроки «Під голубим небом», що стали справжньою школою культури споглядання та поведінки у природі. Цей досвід переконливо доводить можливість ефективного педагогічного впливу на естетичне сприймання дітьми навколишнього світу і водночас, застерігає від верхоглядства.

               Милування природою - досить складний процес. Це не просто спостереження за її об’єктами і явищами або фіксація змін в навколишньому середовищі та їх пояснення з точки зору причинно-наслідкових зв’язків. Милуватися красою — це значить зробити її предметом особливої уваги, духовно з’єднатися з нею. Милування обов’язково передбачає момент оцінки. Та найважливіше те, що в цій оцінці домінують естетичні параметри. До організації та проведення «занять милування» можна висунути ряд вимог, зокрема:

Головним стратегічним напрямом такого заняття має стати постійне звертання не стільки до інтелектуальної, скільки до емоційно чуттєвої сфери дитини.

               Процес милування, його якість та інтенсивність значною мірою залежать від культури сенсорного сприймання. Потрібно вчасно турбуватися про активізацію чуттєвих аналізаторів дошкільників, забезпечуючи належну гостроту кольорового зору, слуху, тонку диференціацію запахів, дотикових та смакових відчуттів.

Естетичне сприймання природи не вичерпується її сенсорним пізнанням. Слід, підносити дитяче сприймання на належний емоційно-образний рівень та організовувати оцінну діяльність дітей. У цьому значно допоможуть експресивність слова вихователя, виразність пантомімічних реакцій, а також удалий добір та доречне застосування художніх активізаторів — пейзажної лірики, загадок, казок, пісень тощо.

                     Налагоджуючи безпосередній контакт із природою, необхідно зважати на те, що дошкільники за своїми віковими особливостями ще не спроможні споглядати її у повному значенні цього слова. Дитина насамперед відчуває у русі, в конкретних діях. Отже, потрібно забезпечити необхідний діапазон видів діяльності та достатній рівень рухливості дошкільників у природі, пропонуючи їм різноманітні завдання оцінного та творчого характеру (музичні та пластичні імпровізації, словотворчість, робота з природним матеріалом), а також цікаві форми емоційно-естетичного пізнання навколишнього світу (ігри, змагання, конкурси, трудові справи, та ін.