Новоукраїнка. Новоукраїнський комунальний ДНЗ № 5 «Берізка»
 
Відомо навіть малюку, як добре жити в дитсадку. Прийшов - вітайся: «Добрий ранок!» Мий руки і куштуй сніданок. Немає часу на ниття, бо ждуть цікаві заняття: музичне, ліпка, малювання, ще й порахуємо старанно, розучим вірш, розкажем казку. Спіймати м'ячик? Та будь ласка! Що ще? На вулицю - гуляти, в рухливі ігри дружно грати. Ось «Гуси-гуси», «Коровай», «Автомобілі» - обирай. Обід. Поспати не забув.Так не помітно день минув!


Сторінка вихователя Іщенко Тетяни Миколвївни

Шановні  колеги та батьки!                                     Пропоную до Вашої уваги авторські казки на протипожежну безпеку для читання дітям середнього та старшого дошкільного віку.

«Дві мишки»

     Серед жовтого пшеничного поля  жили дві мишки. Разом вдосвіта вставали, цілий день веселились, бігали гралися, ховались та наздоганяли одна одну.

       Стояла  спекотна  літня пора. Шелестіли колоски, ніби підспівуючи пташкам, що весело щебетали вгорі. Набігавшись по полю, мишки вдень відпочивали, а вночі  набравшись сил, запасались зернятками, щоб взимку було що їсти.

       Аж ось настала пора збирати врожай. Почувши гуркіт комбайнів, машин, голоси людей мишки дуже злякались. Сидячи в нірці вони навіть не уявляли, що це лише початок страшної біди, яка на них чекала. Надвечір, коли в полі стихло, мишенятка прислухались, намагаючись почути спів пташок, шум вітру, та все даремно…Невдовзі нірку заповнив густий , їдкий дим, і мишенятам забракло повітря. Зібравшись силами вони чимдуж  вибігли зі своїх нірок і побачили , як великі  червоні язики полум’я  з’їдають залишки  пшеничних колосків. Червоні жаринки , підстрибуючи в повітрі перетворюються на вогняні кулі.  Ой,  як же страшно стало мишенятам! Та зібравши останні сили  мишенята побігли в той бік поля, де пожежа не перетворила  землю в попелище. 

       Невдовзі мишенята побачили як на поле приїхали великі червоні автомобілі, які поливали  поле рятувальним дощиком.  Ось так врятувались вірні друзі, але ще довго пам’ятали небезпечну пригоду. 

                                                                                                ЖАБЕНЯТКО

         На невеличкому озері  жило – було  самотнє жабенятко. Інші жабки не хотіли  брати його з собою гратися. З ранку  й до вечора  жабеня  ловило собі комашок, метеликів, маленьку рибку  і мріяло про те, як добре було б разом  із друзями  побігати на зеленій травичці, пострибати один через одного і просто лежачи на болоті мріяти про друзів.

       Потоваришувати з іншими мешканцями  болота допоміг один прикрий випадок.

    Стояла спека.  Жабеня сиділо на листочку латаття  і спостерігало, як  купка жабенят  тримали  в лапках маленьку коробочку.  Вони дістали з неї сірничок. І через мить сірничок спалахнув яскраво – жовтим вогником. Від несподіванки жабенята кинули сірник .  Вмить спалахнув очерет, перетворюючись на  великі вогняні стріли, які розлітались ,запалюючи все навкруги.  Не довго думаючи жабеня скочило у воду  і почало високо підстрибувати у воді, утворюючи великі бризки.

          Розбишаки – жабенята взяли з нього приклад і теж почали високо підстрибувати. Хлюпочучи водою  жабенята  загасили палаючий  очерет і подякували хороброму рятівнику.

         З тих пір  Жабенятко не нудьгує, а грається на болоті зі своїми новими друзями. Друзі ж пам’ятають пожежу на озері і ніколи більше не граються сірниками, щоб не  сталося лиха.

                                                                                                             ЖАРИНКА

           Довго думала мама – Коза, як назвати  свою  донечку. Ім’я для маленької  кізоньки  підказав  випадок.

             Якось на узбіччі галявини гралися  хлопчики із сірниками  . Стояла суха, тепла пора.  Мурашки метушилися біля  свого мурашника.  Метелики перелітали з квітки на квітку, тріпочучи своїми різнобарвними крильцями. Аж ось один із хлопчиків з необережності випустив із рук сірника. Враз зайнялась суха торішня травичка, з’явився густий дим,загрожуючи  мешканцям галявини. Мурашки повилазили із своїх нірок – домівок, благаючи на допомогу. Та що могли вдіяти маленькі безтурботні метелики? Вони безпорадно махали своїми гарними крильцями. Та все марно… Вогонь розгорався дуже швидко.

           На щастя мама - коза відчула  дим  і швидко побігла до мурашника. Маленька кізочка теж побігла за нею. Побачивши  вогонь,  мама - коза почала копитцями нагрібати землю   , а  кізочка дотоптувала останні маленькі язички полум’я своїми тендітними ніжками.

       Коли пожежу згасили, всі мешканці галявини дуже зраділи:  мурашки поспішали лагодити  свій мурашник, квіточки  хитали своїми голівками , струшуючи попіл , метелики  махали  крильцями,  проганяючи  останні  клубочки   диму . З того часу маленьку  кізоньку прозвали   Жаринкою.   

КАТРУСЯ   І  КОТИК

          Жила – була  дівчинка Катруся.  Мама і тато дівчинки працювали, а Катруся ходила до дитячого садочка.  Вдома на Катрусю чекав її улюбленець – котик Мурчик. Котик був дуже веселий і грайливий:  то клубочок котить по землі, то наздоганяє горобчиків.

         Одного зимового  вечора  сім'я дівчинки  дивилась телевізор.  В будинку було тепло і затишно. Потріскували дрова,  в печі варилась смачна вечеря.  Тато підкидав  дрова і  пішов дивитись телепередачу.

       Раптом з плитки вистрибнула маленька  вогняна жаринка. Котик відразу підбіг погратися , та підкидати її лапками. Та від гарячої жаринки лапкам стало боляче і котик, злякавшись сховався під диван.

    А жаринка почала тліти, пропаливши  на килимку дірку. Невдовзі зайнялась дерев’яна підлога, і вогонь став пробиратися все далі. Кімнату заполонило густим темним димом.  Зайшовши на кухню , мама  не розгубилась, а почала гасити полум’я.  тато швидко викликав пожежників.

Вправні та сміливі пожежники, дуже швидко впорались із пожежею.  А котик Мурчик, ще довго не вилазив із своєї схованки. Коли  Катруся   позвала свого улюбленця котик вирішив  ніколи не гратися із незнайомими предметами

 

Дружна родина

У гарному . чепурненькому будиночку жили – були півник і курочка та їх дітки - веселі курчатка. Курочка була гарною господинею . Вдосвіта вставала, в хатці прибирала, наварила, напекла  і чистоту навела.  По господарству їй допомагала донька, а синочки – курчата були гарними помічниками  тату – півнику.

Одного осіннього ранку півник дуже рано встав , злетів на тинок  і почав будити свою сім'ю. Та так голосно розспівався, що стало боліти в нього горлечко. Що ж робити? Як врятувати Півника? Курочка з курчатами вирушили в ліс, щоб назбирати гілочок для лікувального відвару.  А молодша донька залишилась  вдома з татом – Півником чекати на маму з братиками.

Знайшла в хатці сірники і вирішила розпалити вогонь в грубці. Та тільки но вона запалила сірничок, як  маленька жаринка боляче припекла їй крильце. Вона злякалась і випустила  сірничок на підлогу. Миттю спалахнула пожежа.   Курчатко   самотужки намагалось загасити вогонь: завзято  махало крильцями, щосили дмухало на полум’я, та все даремно, вогонь розгорався ще дужче.

На щастя з лісу повернулася Мама – курочка  з дітками. Вони почали дружно  гасити вогонь, потоптавши лапками жаринки. А тато набрав повен ротик води  і бризнув на полум’я. Вогонь почав швидко згасати. Як же всі зраділи! Але поглянувши одне на одного почали сміятися, адже із чистих та охайних вони перетворилися на  бруднуль. Тоді всі  дружно зібралися та пішли до річки . Змили з себе бруд та причепурились. 

А в тата – Півника  перестало боліти горлечко. Стали вони жити – поживати , та пам’ятати, що з сірниками  потрібно поводитись дуже обережно.

ПРОВЧИЛИ

     Весело жилося горобчикам під стріхою.   Наносили вони  сухої травички, листячка. Змайстрували свої гніздечка, де завжди сухо, тепло і можна весело погомоніти . Та коли вони підросли, стали задиркуватими, сварились і бились одне з одним, ще й задирались до інших пташок.

          По сусідству з будинком текла річечка, біля якої оселились ластівки. Гніздечка свої вони будували із мокрої глини. Стали горобчики насміхатися з них, хвастатися своєю домівкою: «Наше гніздечко тепле, м’якеньке, як перина, а ваше – холодне і тверде, мов камінь!» Забіяки – горобці не здогадувались, що ластівки – перлітні птахи , і на відміну від них, не залишаються зимувати, а відлітають у теплі краї.

           Не стерпівши образи, ластівки вирішили провчити хвальків. Вони побачили  на березі річки рибалок, що запалили багаття.  Підлетівши до вогню, взяли в дзьобики по маленькій жаринці , полетіли до своїх кривдників. Кинувши жаринку у горобчине гніздечко і полетіли геть…

       Миттю спалахнуло гніздечко , згоріла м’яка перинка , якою так хвалилися горобчики. Але ластівки не дали повністю згоріти  домівці горобчиків. Набравши в дзьобики водичку з річки, вони погасили пожежу.

        Горобчики з тих пір перестали ображати ластівок, а ластівки допомогли їм відбудувати гніздечка, та подарували нову м’якеньку ковдру із сухого листячка та пір’я.